Зовнішня політика СРСР в 50-80 рр.

spitsina2009

Зовнішня політика СРСР в 50-80 рр.
Після закінчення Другої Світової війни, що були протиріччя в політиці держав коаліції спалахнули з новою силою. 1946 року став поворотним від політики співробітництва до післявоєнної конфронтації, що отримала назву "холодної війни".
США стали ініціатором створення військово-політичних блоків, спрямованих проти СРСР. У 1949 році був створений Північноатлантичний пакт (НАТО), в 1954 р - організація Південно-Східної Азії (СЕАТО); в 1955 р - Багдадський пакт. У 1949 р в порушення Ялтинських і Потсдамских угод з трьох зон окупації - американської, англійської та французької - була створена ФРН. У відповідь на це була проголошена НДР. Розколота Німеччина стала символом розколу світу на дві системи.
Сталін у зовнішній політиці виходив з концепції розколу світу на дві системи - табір соціалізму і табір імперіалізму на чолі з США, всі події в світі розглядалися крізь призму протиборства цих таборів.
У 1949 р в СРСР була випробувана атомна бомба, а в 1953 р створена термоядерна бомба. Створення в СРСР атомної зброї поклало початку гонці озброєнь між СРСР і США. Після того як СРСР не прийняли в НАТО в травні 1955 року на нараді у Варшаві представників Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР, Чехословаччини було підписано Варшавський договір про дружбу, співпрацю взаємодопомоги. Створена Організація Варшавського договору (ОВД) носила військово-політичний характер. Таким чином, протистояння двох держав стало протистоянням військово-політичних блоків. Кульмінаційним пунктом протистояння двох держав стало їх участь в корейській війні (25 іюня1950-28 липня 1953 рр.). Основна причина війни - стратегічне суперництво наддержав, в розділеної по 38 паралелі Кореї на півночі зміцнилися сили, орієнтовані на СРСР, а на півдні - на США. Громадянська війна в Китаї (45-49 рр.) Також була формою разраставшейся конфронтації між США та СРСР. Корейська війна показала всьому світу межі найпотужнішою в світі держави і непримиренність двох протиборчих сторін. У 50-і роки радянське керівництво вжила заходів щодо подолання спадщини "холодної війни". Позитивні зміни у зовнішній політиці знайшли своє вираження в рішеннях 20-го з'їзду КПРС. Якщо раніше вся зовнішня політика СРСР виходила з положення неминучості воєн при імперіалізмі, то був зроблений висновок про можливість запобігання світової війни. Виходячи з цього положення, основним принципом зовнішньої політики проголошувався принцип мирного існування - відмова від застосування сили або загрози силою; невтручання у внутрішні справи; повагу суверенітету, територіальної цілісності і непорушності кордонів; співробітництво на основі рівноправності і взаємної вигоди.
У розвитку відносин між країнами і системами виникали кризи - потрійна агресія (Англія, Франція і Ізраїль -1956 г) проти Єгипту, угорські події (жовтень-листопад 1956 р), "Берлінський криза" - 1961 р "Карибська криза" - 1962 м, Чехословаччина -1968 р, Афганістан - 1979 р
"Карибська криза", що поставила світ на межу ядерної війни, завершився тріумфом політичного розсудливості, але підняв гонку озброєнь на новий виток. СРСР вжив заходів щодо нормалізації радянсько-американських відносин. Зміцненню миру сприяло укладення в 1963 р Договору між СРСР, США і Великобританією про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космосі і під водою і угоду про нерозповсюдження ядерної зброї в 1964 р
До середини 60-х років остаточно склалися три напрямки зовнішньої політики СРСР: 1) взаємини з країнами соціалізму; 2) відносини з капіталістичними країнами; 3) поширення впливу на країни "третього світу".
Надаючи підтримку країнам, що розвиваються, що проголосив соціалістичний курс, СРСР проводив політику силового протистояння з імперіалізмом - надавав допомогу В'єтнаму (1964-73 рр.), Ефіопії, Ємену, Мозамбіку та ін.
У 70-ті роки була прийнята (24 з'їзд партії - 1971 г.) Програма боротьби за мир і міжнародну безпеку. Було укладено близько 50 радянсько-американських угод: в 1972 р.- договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і угода про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1) та ін. Кульмінацією розрядки стало проведення в серпні 1975 р Наради глав урядів 33 європейських держав, США і Канади, в Гельсінкі і в результаті був підписаний Заключний акт, що регламентує основні принципи взаємовідносин між державами - мирне співіснування, повага суверенітету всіх держав, непорушність існуючих кордонів, недоторканість особи. Але і в роки розрядки тривало протистояння двох військово-політичних блоків - було висунуте гасло створення і підтримки військово-стратегічного паритету.
70-ті роки стали самим інтенсивним періодом у створенні і накопиченні озброєнь.
Початок різкого загострення відносин поклало рішення про введення радянських військ в Афганістан. У США була висунута доктрина "обмеженої ядерної війни", яка передбачає нанесення першого удару по пускових установках ракет і центрам управління. До початку 80-х років політика протистояння блоків зайшла в глухий кут.
Ідеологічною базою проводився Горбачовим зовнішньополітичного курсу в другій половині 80-х років стала концепція нового політичного мислення, в основі, якої лежала ідея взаємозалежності і цілісності світу, проголошувався відмову від рішення проблем із застосуванням сили, замість традиційного балансу сил проголошувався баланс інтересів при пріоритеті загальнолюдських цінностей . Новий курс політики партії був офіційно затверджений на 27-му з'їзді КПРС (1987 р).