The Bulgarian Media Portal in Chicago »Blog Archive» Григорій Остер: "Я пишу свої книги для геніїв"

Він народився в Одесі, виріс в Ялті, три роки служив матросом на Північному флоті. Хотів писати вірші для дорослих. Пішов в дитячу літературу, як він сам каже, "з-за радянської влади". Сподівався стати благополучним письменником. Довго не виходило. Писав сценарії до мультиків. Мультики ( "38 папуг", "Кошеня на ім'я Гав", "Попався, який кусався" etc.) гриміли на всю країну, автора по імені не знав ніхто. У роки застою створив новий жанр літератури - "Шкідливі поради". Публікувався в самвидаві. Видаватися став після 1992 року. Написав "Шкідливі поради для неслухняних бізнесменів", "Книгу про їжу для смачної і здорової жінки", "Казку з подробицями", "Огидні завдання", "Ненаглядний посібник з математики" ... Придумав науки Папамамалогія, Конфетоеденіе, Врітература, Схлопотаніка ...

Це все він - письменник, сценарист, насмішник і постмодерніст, розумний, іронічний, тонкий Григорій Остер.

10 жовтня 2010-го Григорій Остер буде гостем Літературного салону Алли Дехтяр.

На початку нашої бесіди перед зустріччю в Чикаго я запитав у Григорія Бенционович, яку фразу або "шкідливий рада" він би хотів побачити як епіграф до інтерв'ю. У відповідь почув:

- Я б хотів запитати себе: "Коли ж ти сядеш писати книги, які вже придумав?"

- А є такі?

- Звичайно. І чимало.

- В одному з інтерв'ю я прочитав, що ваша мама була бібліотекарем і ваше дитинство пройшло серед книг. Що ви читали тоді?

- Моя мама познайомила мене з музикою російської мови. Я ще лежав у колисці, а вона читала мені напам'ять Пушкіна, Лермонтова ... Мені говорили, що моє перше в житті слово було матерное. Мама співала мені колискову: "Вітру запитує мати, Де зволив пропадати ..." Хтось її відволік, вона заспівала: "Вітру запитує ..." і замовкла. Я підняв голову в ліжечку і чітко сказав: "Мати"! .. Як всякий дитина, я читав казки і класику. В основному, російську та радянську класику в дитячій літературі. Потім, коли підріс, читав усе підряд. У шістдесятих виходили зібрання творів, і я "ковтав" їх одне за іншим: Чехова, Вересаєва, Купріна ... Коли мені в руки потрапила книга Пастернака з передмовою Синявського, я дізнався, що є ТАКА поезія. Звичайно, великий вплив на мене, як і на все покоління, надавала виходила в ті часи "Бібліотека фантастики". Безсумнівно, Стругацькі ... У мене два улюблених письменника: Достоєвський і Дюма. По-своєму вони рівні. Я думаю, що епопею про мушкетерів можна читати кожні п'ять-сім років і кожного разу знаходити там щось нове.

- Як вийшло, що ви стали дитячим письменником?

- Я не втомлююся повторювати, що ми повинні дякувати радянську владу, партію і цензуру за чудову дитячу літературу, яка була в Радянському Союзі. В силу того, що талановиті люди не могли видавати твори для дорослих, вони йшли або в перекладачі, або в дитячу літературу. Всі дитячі письменники, якщо їх розпитати, зізналися б вам, що вони ніякі не дитячі письменники. Вони б сказали, що змушені бути дитячими письменниками. Чуковський, Маршак, Заходер, Сапгир, Берестов, Коваль ... - можна перераховувати до безкінечності. І я, якби не радянська влада, в житті б не пішов в дитячу літературу. Писав би, як в юності, вірші для дорослих, як мені хотілося. Я став дитячим письменником в силу обставин, що склалися. А потім мені це так сподобалося, стало так приємно працювати з дітьми, що до дорослій літературі я вже не повернувся. Дорослих можна "надути", а дітей не обдуриш. Якщо дитині нудно, він позіхає над книжкою і не буде її ні слухати, ні читати.

- Але ж цензура в дитячій літературі нічим не відрізнялася від цензури в дорослому! Вона теж вирувала.

- Ще й як! За десять років не видавалися мої книги. За весь період радянської влади у мене не вийшло жодної книги в твердій обкладинці з картинками. Мої книги були брошурами, а справжні книги стали видаватися після 1992 року. Знадобився час, щоб художники намалювали до них картинки.

- Значить, ваш відхід в дитячу літературу ні відходом в легке життя?

- Я-то думав, що буде легке життя. Я виріс в Ялті, закінчив школу в 1966 році і пішов служити матросом на Північний флот. Коли через три роки повернувся, побачив, що розгромлено все: і "Новий світ", і інші московські журнали, і навіть уральський "Байкал", який надрукував "Равлика на схилі" Стругацьких. Все було скошено ... Заробити собі на життя писанням віршів можна було тільки в тому випадку, якщо вірші були на дві теми: про любов і про партію, причому, під любов'ю малася на увазі любов до партії. Ніяких інших тем існувати не могло! А оскільки нічого іншого, крім як писати, я в житті робити не вмів, то я подумав, що ось навчуся я писати милі дитячі книжки, і все буде добре. Я зможу, не кривлячи душею і не здійснюючи підлості і гидоти, тихо і мирно писати. Але не тут-то було! .. Моя перша дитяча книга починалася зі слів: "Одного разу в Африці трапився ремонт". Мені приписали всякі жахливі політичні речі, сказали, що я мав на увазі Анголу, а в той час у Радянського Союзу були якісь проблеми з Анголою.

- Ви боролися з радянською владою?

- Я не був дисидентом, але я писав правду про негативних персонажів. А начальство в цих персонажах дізнавалося себе. Адже і Сталін, і Гітлер - це все окремі випадки Кащея Безсмертного ... Мені сильно допомагали мультфільми. Коли вийшла моя перша книга "Про Слоненя, Мавпу, Удава і Папуги", по ній був зроблений мультфільм. Він став надзвичайно популярним. Тоді в Радянському Союзі були письменники, яких все знали по іменах. Вони були на телебаченні, в газетах, але ніхто не знав, що вони написали. Я ставився до іншого типу. Всі знали, що я написав, все бачили мої мультфільми ( "Кошеня Гав", "38 папуг"), але ніхто не знав, що це я написав, тому що ніхто не читав титри. Але редактори знали! Коли потім вони вимагали, щоб я викреслював якісь фрази з книг, я говорив: "Ось ви мене викреслюєте, а Брежнєв з онуками, напевно, теж дивиться мультфільми за моїми книжками. Я йому поскаржуся ". Через популярних мультфільмів у мене був певний статус.

За два дні до нашої розмови помер режисер фільму "38 папуг" Іван Уфімцев. Григорій Бенционович згадує:

- Талановитий був чоловік. Мій перший режисер. А мультиплікатором "38 папуг" був великий Норштейн. Йому тоді не давали запускатися з його власним фільмом, і Уфімцев узяв його до себе мультиплікатором. Норштейну вдалося створити абсолютно чудових персонажів. У мене в сценарії написано: "Удав лежить, підклавши під голову хвіст, як роденівський мислитель". Норштейн це побачив і вийшов абсолютно новий, несподіваний персонаж, який користується хвостом, як рукою. Слоненя, Мавпа, Удав і Папуга - це не чотири різних персонажа. Вони всі разом є однією дитиною. У кожній дитині є щось від кожного з них. Якщо занадто багато від Папуги, виходить який-небудь Ленін. Якщо занадто багато від Удава, виходить мудра людина, що не дуже пристосований до життя. А ось все разом, гармонія в чотирьох персонажах - вона і дає справжню людину. Я вдячний Уфімцева, що він взяв мій сценарій. Його не хотіли приймати. На "Союзмультфільм" говорили: "У мультиплікації потрібен конфлікт, хтось повинен за кимось гнатися, добро має перемагати зло. А тут нічого не відбувається, все стоять і розмовляють. Таких фільмів не буває і бути не може ". Виявилося, що бувають і можуть.

- Але з "Шкідливими порадами" все було по-іншому. Вони довго ходили в самвидаві.

- Так, "Шкідливі поради" ходили в самвидаві, люди знали їх напам'ять. Це саме шкідливі поради, які могли народитися в країні Рад. Всі давали один одному корисні поради, а я давав шкідливі. "Якщо ви ще не твердо У житті вибрали дорогу І не знаєте, з чого б Трудовий свій шлях почати, Бийте лампочки в під'їзді, Люди скажуть вам:" Спасибі ", Ви допоможете народу Електрика зберегти." Люди не вірили, що це я написав , тому що знали вірші як всім відомі анекдоти.

- Я десь читав, що ваш перший шкідливий рада з'явився в журналі "Колобок" ...

- Тоді я ще не знав, що це шкідлива рада. Це був вірш "Хоробрий кухар": "Якщо ти залишився вдома без батьків один, Потрібно в татові черевики вилити мамині духи, Кинути в суп, який мама приготувала з ранку, І варити із закритою кришкою рівно сімдесят хвилин. Що вийде - дізнаєшся, коли дорослі прийдуть ". Потім я зрозумів, що склав шкідливий рада. Я надзвичайно пишаюся тим, що створив новий жанр. Сьогодні в цьому жанрі працює величезна кількість людей. Якщо заглянути в Інтернет, там тільки ледачий не пише шкідливі поради. На всі випадки життя. Як сонети.

- Мені подобається ваша фраза: "Шкідливі поради - щеплення від дурості".

- Це тільки дорослі думають, що діти будуть поради виконувати, а діти все прекрасно розуміють.

- Коли ви складали "Шкідливі поради", ви згадували себе в дитинстві?

- Так. Коли я починав писати, у мене дітей не було, і я писав з себе. Я пам'ятав, чого б мені хотілося, і намагався все це висловити.

- Як відрізняється сприйняття "Шкідливих порад" двадцять років тому і сьогодні?

- "Шкідливі поради" сприймають по-різному. Наприклад, у мене є така порада: "Вчися растегівать гачки і політиці знімати, Не говори:" Хлопчисько я, і суконь не ношу ", Ніхто не знає, що його в подальшому житті чекає, Будь знанья можуть нам знадобитися раптом". Коли я це писав, я мав на увазі, що ось виросте хлопчик, одружується, буде допомагати дружині роздягатися. Але мені навіть не могло спасти на думку, що моя порада можна використовувати абсолютно по-іншому. Я був вражений, коли побачив цю пораду на сайті трансвеститів. Він у них там був як епіграф ...

- Чи можливе переведення "Шкідливих порад" на інші мови?

- Спочатку потрібно перевести шкідливі поради на інший менталітет. "Якщо ви гуляли в шапці, а потім вона зникла, Не хвилюйтеся, мамі вдома можна що-небудь збрехати, Але намагайтеся брехати красиво, щоб, дивлячись захоплено, Затамувавши подих, мама довго слухала брехня. Але вже якщо ви набрехали про втрачену шапку, Що її в бою нерівному відібрав у вас шпигун, Постарайтеся, щоб мама не ходила обурюватися В іноземну розвідку - там її не так зрозуміють ". Коли ми сиділи з перекладачем і намагалися перевести цю раду на англійську мову, жоден варіант не підійшов. Американська мама не буде сварити дитину за втрачену шапку. Я питаю перекладача: "Добре, а якщо це буде нова зимова куртка?" "Тоді, може бути, мама що-небудь і скаже." Виходить так: "Якщо ви гуляли в новій зимовій куртці, а потім вона зникла, то можна збрехати , тільки треба брехати красиво ... "і далі:" Але вже якщо ви віддали свою нову зимову куртку того, хто збирає речі для допомоги спекотної Ефіопії, постарайтеся, щоб мама не відправила туди ж і нові хокейні ковзани, тому що для економічного підйому в Ефіопії твоєї зимової куртки буде цілком достатньо ". Ось як потрібно переводити "Шкідливі поради". Чи не з мови на мову, а з менталітету на менталітет. Досить складно…

- Боюся, абсолютно нездійсненне завдання.

- Я намагався знайти талановитого американського письменника, який би зміг з моєю допомогою при створеному підрядник (йому для цього не треба знати російську мову) створити "менталітетний" переклад, а потім перевести його саме на американську мову, який добре розуміють і знають американські діти. А я б перевів його твори на російську мову. Моє ім'я забезпечувало б тиражі тут, а його - там. Але поки я не знайшов такого письменника.

- В кінці 90-х років Михайло Епштейн і Олександр Геніс включили вас в список "Хто є хто в російській постмодернізмі". Як ви ставитеся до визначення вас в постмодерністи?

- Я намагаюся робити нові речі. Моя найкраща книга "Казка з подробицями", про яку йде мова у згаданій вами статті, дійсно написана як якийсь гіпертекст, хоча в той час у мене і комп'ютера не було. Я намагався створювати для дітей твори, де дитина могла б сам працювати з текстом як з якоюсь формою, підходити до тексту з різних сторін. Я не знаю, називається це постмодернізмом, але мені вдалося зробити в цій книжці те, що до мене не робили.

- Як ви ставитеся до творчості Данила Хармса? Мені здається, ви продовжуєте його лінію в російській літературі.

- Моя схожість з Хармсом полягає в тому, що він писав для дорослих, робив спроби врятуватися і піти в дитячу літературу, щоб там себе зберегти. Мені це вдалося, а Хармс, на жаль, - ні. Надто вже жорсткий був в його час тоталітарний світ. Його відразу розкусили і не дали сховатися в дитячій літературі ... Ні, я пишу НЕ абсурдистские твори. У них все абсолютно чітко і логічно. Це дорослому в моїх творах бачиться абсурд, а діти відразу знаходять зв'язку між предметами і думками, які я їм показую. Адже діти, на відміну від дорослих, геніальні все. Маленька дитина в один-два роки опановує мовою, він видає абсолютно несподівані рішення різних завдань, а поступово, підростаючи, у нього, як кажуть, "піднімається рівень шуму". Дорослий вважає, що він вже знає, як влаштований світ, а для дитини будь-, навіть незрозуміле і неіснуюче слово, несе в собі образ. Він чує слово "електрифікація" і уявляє собі якусь даму, яка "по дроті йде, як телеграма". Діти геніальні. Я пишу свої книги для геніїв.

- Коли ви виховували своїх дітей, ви читали їм свої поради?

- Звичайно. Я ставив експерименти на своїх нещасних дітей, мучив їх, читаючи різні варіанти, а вони мені щось підказували. У мене був такий рада про вчителів: "У гірчицю булку накришити і чайною ложкою з'їси, І будеш знати, як гіркий хліб твоїх вчителів". У першому варіанті було слово: "сільничка". Моя дочка Маша сказала: "Яка сільничка? Гірчиця! "Коли мій син, який кілька днів тому поїхав вчитися в Нью-Йоркський університет, був маленьким і злився на мене, він говорив:" Мені не подобається жоден твій шкідливий рада ". Він мене так хотів образити. А його найулюбленіший шкідливий рада звучить так: "Тебе образив хтось, Тобі не пощастило, Піди і зроби що-небудь Комусь на зло". Звичайно ж, дитина, який почує цей шкідливий рада, не піде робити кому-то что-то на зло, а просто наступного разу, коли у нього такі почуття виникнуть (а такі почуття виникають іноді у кожної людини), він легко зможе з цим впоратися і посміхнеться, згадавши моя порада. Він отримав "щеплення" моїм радою.

- У вас є цикл книг "Наука на все життя". Там ви придумали такі "науки", як Папамамалогія, Конфетоеденіе ... Що це - пародія на підручники?

- Загалом, так, звичайно. Якби світ залишався таким, яким він є (а коли ми жили в ті часи, нам здавалося, що все навічно і що наші діти будуть продовжувати мучитися в тому світі, в якому мучилися ми), мої пародії давали б людям трішечки тепла і рятували б їх від тих наук, які їм намагалися прищепити в радянській школі. Але оскільки, на щастя, все це закінчилося, мій цикл так і не розвинувся. У мене лежать недописані книги ще дуже багатьох наук: Хваталгебра - про те, як треба хапати, а то не вистачить; Врітература ... Найперше найбільше твір в літературі дуже короткий: "Я більше не буду". А друге найбільше твір створили одночасно дві людини. Звучить воно так: "Він перший почав". Це завжди брехня. Може здатися, що тільки один бреше, але завжди, в усі часи, в усіх ситуаціях обидва починають першими. Серйозний предмет Схлопотаніка. Кожен повинен знати, де, коли, від кого і в яких ситуаціях може заробити. Це все дійсно науки, а не просто жарти. У мене повинно було бути їх значно більше, а поки вийшли тільки Папамамалогія - наука про дорослих; Квартіроведеніе і Конфетоеденіе.

- Ви згадали про сина, який надійшов в Нью-Йоркський університет. Тепер Америка стане для вас ближче, і ви будете сюди частіше навідуватися.

- У мене в Америці є читачі. Я дуже вдячний батькам, які, незважаючи на те, що поїхали і, може бути, як страшний сон хотіли забути те, що було з ними в Радянському Союзі, проте зберегли російську мову в своїх дітях. Я давно хотів створити Орден російської мови, який би вручався тим батькам, бабусям, дідусям, які, живучи за кордоном, зуміли виховати двомовних дітей, для яких російська мова так само важливий, як і ту мову, якою вони спілкуються з оточуючими однолітками.

- Я думаю, на майбутню зустріч до вас прийдуть якраз і бабусі з дідусями, і батьки, і діти. Як ви збираєтеся побудувати ваш виступ?

- Це сильно залежить від того, хто прийде. У мене заготовлено кілька сценаріїв. Якщо прийде більше дітей, я буду говорити і читати одне. Якщо буде більше дорослих, - інше.

- Наостанок, якщо можна, ще один шкідливий рада для наших читачів.

- Я не кажу того шкідливий рада, а фразу великого дитячого письменника, яку в нашій родині (і я думаю, в багатьох інших сім'ях теж) ми дуже часто повторюємо і яку вам, що живуть в Чикаго, не доводиться вимовляти. А звучить ця фраза так: "Ми не в Чикаго, моя люба". Я завжди заздрив мешканцям Чикаго, яким не треба говорити ці слова.

- Чекаємо вас з нетерпінням, Григорій Бенционович. Скоро і вам не доведеться говорити ці слова. До зустрічі в Чикаго!

Nota bene! Зустріч з Григорієм Остером відбудеться 10 жовтня 2010 року в 6 годині вечора в Літературному салоні Алли Дехтяр в приміщенні Computer System Institute за адресою: 8950 Gross Point Road, Skokie, IL 60077. Довідки за телефоном - 773-275-0934.

Сергій Елькін,

www.sergeyelkin.com

Фотографії до статті:

Фото 1. Григорій Остер

Фото 2. Григорій Остер зі своїми книгами

Фото 3. Обкладинка DVD з фільмом "38 папуг"